Офіційний сайт Подищанської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів

 





Вступ до школи

 

 

Цього року тендітні рученята поведе за собою у чарівний світ знань, такий складний і незвіданий,  добра і лагідна вчителька  - Музиченко Світлана Федорівна. Саме вона буде засівати  перші ростки людяності, добра та поваги  

-          Сонце,вересень, ромашки

 

-          Бант. Косички. Першокласки.

-          Два на два. Буквар. Питання.

-          В класі перше прибирання.

 

 

 Особливості психології дітей шестирічного віку
 
 

   Для багатьох батьків 6-річних дітей існують певні проблеми: як адаптується дитина у школі, як складуться у неї стосунки з однокласниками, вчителями?

   Безсумнівно, ніхто так не знає дитину, як її батьки. Але існує необхідність у науково обґрун­тованих знаннях про життя людини. Цим зай­мається наука психологія. Психологи можуть да­ти відповіді на запитання, що постають перед батьками.

    Батьки надають великого значення темпу розвитку дитини, слідкуючи за тим, щоб вона не відставала від ровесників. Це виправдано, якщо у дитини затримка у розвитку. Якщо дитина вчасно не оволоділа найпростішими знаннями, батькам потрібно замислитися та спробувати з'ясувати причини цього. Можливо, справа у неправильно­му вихованні? Або не враховані особливості нер­вової чи емоційної травми у минулому? А може, дитині просто нецікаво? У таких випадках можна використовувати спеціальні прийоми, про які ми зараз і поговоримо.

    Якщо дитина випереджає у розвитку ровес­ників, часто батьки припускаються великої по­милки: вони впевнені, що їхня дитина буде генієм. У результаті основна увага звертається на темп, а не на можливості дитини на даному етапі розвитку. Її перетворюють у маленький хо­дячий комп'ютер, «загружаючи» потрібними та непотрібними знаннями.

    Психологи  вважають,  що будь яку якість потрібно розвивати на певному етапі, у свій час. Дуже ранні чи запізні спроби втручання у цей процес можуть порушити складний механізм становлення психіки  В цілому, нормальний рівень психологічного та фізичного розвитку дітей - шестирічок дозволяє їм з успіхом займатися систематичною навчальною діяльністю в умовах загальноосвітньої школи. Але  доводиться враховувати й те, що вони легко збуджуються швидко стомлюються, емоційні, мають нестійку увагу. Класна форма колективної роботи спричи­няє у багатьох дітей психологічні труднощі..

    Діти, які ходили до дитячого садка, як прави­ло, більш комунікативні, легше контактують з учителем га однокласниками, вільніше почуваються у колективі, не бояться залишатися в школі без батьків. «Домашні діти», навпаки, гостріше переживають перехід до нового стилю життя. Во­ни не мають необхідних навичок спілкування та роботи у колективі.

    Психологічне напруження посилюється фізичною напругою. Новий режим    

 життя  — ре­жим учня — вимагає більшої працездатності порівняно зі старшою групою      дитячого садка. Треба уважно слухати вчителя, не пустувати на уроках, підкорятися    певним правилам та розкла­ду. Деякі «першачки» неадекватно реагують на зміну умов життя: порушується сон, апетит, по­слаблюється імунітет.

    Фізичне та психічне самопочуття шестирічок звичайно стабілізується через півтора-два місяці перебування в школі. Але це відбувається, якщо дорослі враховують стан дітей, діють із урахуван­ням особливостей вікової психології, включають у роботу специфічні дошкільні форми та методи.

    Особливу увагу хочеться звернути на кризу 6—7 років. Багато батьків, напевно помічають, що їхні діти, досягнувши певного віку, раптом стають невпізнанними: була дитина як дитина, а тепер все наперекір, все ніби на зло дорослим. Вона стає нервовою, починає вимагати неможливого і ніякі аргументи не можуть змінити її поведінки. Це криза, якій не можна запобігти. Криза — яви­ще необхідне. Не було б кризи — не було б са­мого процесу розвитку.

    Неправильно думати, що криза неодмінно супроводжується постійним негативізмом. Треба мати на увазі, що тривалість кризи залежить не тільки від індивідуальних особливостей дитини, а й від поведінки дорослих. Спробуйте змінити свій стиль спілкування, дайте маленькій особистості більше самостійності, і все поступово нор­малізується. В такому випадку криза піде тільки на користь підростаючій людині, не залишаючи у душі болючих рубців.

 

  

 

Якщо ваша дитина стала першокласни­ком
 

 

     Якщо ваша дитина вже стала першокласни­ком, допоможіть їй адаптуватися, враховуючи такі психологічні особливості віку:

♦  у першокласника активно проходить про­цес розвитку мислення, розвивається «внутріш­ній план дій» (мислення стає внутрішнім проце­сом). Батьки повинні допомагати становленню цього процесу. Кожна вправа, кожне завдання повинно аналізуватися з точки зору планування діяльності:

—  визначення мети діяльності — «Що ти хо­чеш робити?»;

—  конкретних кроків виконання діяльності — «Що ти будеш робити далі?», «Як ти будеш це ро­бити?»

При цьому першокласника необхідно навчити розмірковувати вголос для відпрацювання послідовних етапів діяльності.

♦  Істотна увага приділяється досягненню ди­тиною кінцевого результату роботи, оскільки в цьому віці формується «довільність психічних процесів» (увага, уява тощо), тобто психічні про­цеси стають регульованими, «підкореними» певній меті. Це — одне з найголовніших нововве­день психіки дитини у молодшому шкільному віці.

♦  У цьому віці діти хочуть бути просто таки­ми, якими вони є, їм потрібно, щоб їх любили «просто так», а не за «щось» (за те, що гарно ви­конав домашнє завдання).

♦  Головним засобом впливу на дитину може бути заохочення, а не покарання. При цьому успіхи дитини можна порівнювати з її власними конкретними досягненнями. «Ти сьогодні краще виконав завдання, ніж учора, а завтра виконаєш його ще краще. Молодець!»

♦  Значну увагу треба приділяти створенню умов для прояву рухової активності дитини, оскільки в цьому віці вона дуже висока. У школі ця активність стримується, дитина докладає чи­мало зусиль, аби не рухатися один урок, не кажу­чи вже про чотири-п'ять. А вдома після уроків дітям треба дати можливість побігати, пострибати, скільки їм хочеться.

 

Для успішної адаптації Вашої дитини до школи :

· Частіше розмовляйте у присутності дитини про школу, шкільне життя. Спрямовуйте дитину на серйозне ставлення до навчання.

·  Не приховуйте труднощів, які чекають малюка у школі., але формуйте у нього впевненість у їх подоланні.

· Частіше звертайте увагу дитини на зовнішній вигляд, хороші вчинки школярів.

·  Навчить сина чи доньку найпростіших навичок самообслуговування.

· Привчіть дитину лягати спати та вставати у певний час (лягати не пізніше 9-ої години  вечора, вставати о 7-й годині ранку).

· Заохочуйте малюка до малювання олівцями, письма ручкою (написання паличок, кружечків, трикутників, квадратиків).

· Прищеплюйте дитині дбайливе ставлення до книжок, олівців, зошитів, фломастерів. Навчіть їх правильно гортати сторінки.

· Не стримуйте інтерес до навчання. Заохочуйте малюка до набуття знань, обміну враженнями від почутого, побаченого.

· У будь-якій конфліктній ситуації не принижуйте гідності дитини, прагніть заохотити її до самовдосконалення.

· Завжди прагніть підтримувати вихователя, вчителя, не критикуйте його в присутності дитини.

·  Вранці будіть дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте образливих слів.

 
· Не підганяйте дитину, бо розраховувати час – це Ваш обов’язок.

· Не відправляйте дитину до школи без сніданку: у школі вона багато працює і витрачає сили.

· Збираючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів, без зауважень: «Дивись, поводься гарно!», «Щоб не було поганих оцінок!».

· Забудьте вислів: «Яку оцінку ти сьогодні отримав?». Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитися (згадайте, як Вам важко після робочого дня). Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитися, вислухайте її.

· Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, нехай заспокоїться, тоді вона сама розповість.

· Зауваження вчителя вислухайте не в присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте влаштовувати сварку. Говоріть з дитиною спокійно.

·  У спілкуванні з дитиною не вживайте умовностей: «Якщо ти добре витимешся, то …». Часом ставлячи заважкі умови, Ви можете опинитися у складній ситуації.

 
·  Протягом дня знайдіть півгодини для спілкування з дитиною. В цей час головними мають бути справи дитини, її біль, радощі.

· Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини, коли її щось турбує. Найчастіше – це об’єктивні показники втоми чи перевантаження.

·  Пам’ятайте, що навіть діти люблять казки, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Не лінуйтесь зробити це для них. Це їх заспокоїть, зніме денне напруження, допоможе спокійно заснути й відпочити. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі. Завтра новий робочий день, і дитина повинна бути готовою до нього. Ваша доброзичливість допоможе їй у цьому.

· У сім’ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі питання щодо виховання дитини вирішуйте без неї.

 


  

Меморандум дітей своїм батькам

    Можливо, запропонований «Меморандум» викличе у Вас посмішку, але, без сумніву, змусить подивитись інакше на своїх дітей і, можливо змінити своє ставлення до них.

1.   Не зламайте мене. Я абсолютно точно знаю, що я не повинен мати все те, чого я про­шу. Я тільки перевіряю вас.

2.  Не бійтеся бути твердими й рішучими зі мною. Мені це подобається, оскільки тоді я знаю, як далеко зайшов.

3.  Не застосовуйте до мене силу. Це переко­нає мене, що силою можна вирішити все. Я швидше відгукнуся, якщо мене просто поведуть за собою.

4.  Не будьте непослідовними. Це заплутує мене, я можу відмовитися навіть від того, що гар­но знаю та вмію робити.

5. Не давайте зайвих обіцянок, якщо ви не мо­жете їх виконати. Я можу втратити довіру до вас.

6.  Ніколи не піддавайтеся на мої провокації, коли я кажу або роблю щось для того, щоб за­смутити вас. Інакше я й надалі буду намагатися здобувати такі «перемоги».

7.  Не дуже засмучуйтеся, коли я кажу «Я не­навиджу тебе». Я не маю на увазі саме це, але хочу, щоб ви відчули себе винними за те, що зро­били мені зле.

8.  Ніколи не змушуйте мене відчути себе ма­леньким. Я обов'язково зреагую та буду вистав­ляти себе «великою цяцею».

9. Не акцентуйте увагу на моїх «поганих звич­ках». Це тільки надихне мене продовжувати ро­бити саме так.

10.  Не робіть зауважень у присутності чужих людей. Я краще зрозумію вас, коли ви спокійно поговорите зі мною віч-на-віч.

11.   Не обговорюйте мою поведінку, коли конфлікт у розпалі. З багатьох причин я не дуже добре вас зрозумію. Абсолютно правильно вима­гати від мене нормальної поведінки, але давайте поговоримо про це пізніше.

12.  Ніколи не робіть за мене те, що я можу зробити сам. Це примушує мене відчувати себе маленьким і я продовжуватиму використовувати вашу допомогу.

13.  Не намагайтеся постійно повчати мене. Ви б самі здивувались, якби дізналися, що я знаю, що гарно, а що — погано.

14.  Не будьте дуже вимогливими. Якщо ви будете поводитися так, я буду змушений захища­тися і не слухатимусь вас.

15.  Не змушуйте мене відчути, що мої помил­ки є моїми гріхами. Я повинен навчитися помиля­тися, оскільки без цього нічого у житті не буває.

16.  Не вимагайте від мене пояснень моєї по­ганої поведінки, оскільки я дійсно не знаю, чому вчинив саме так.

17.   Не перевіряйте постійно мою чесність, оскільки я можу злякатись і швидко навчусь бре­хати.

18.  Не забувайте, що я часто експериментую і роблю це із задоволенням. Так я вчусь, тому треба змиритися з цим.

19.    Не захищайте мене від обставин, оскільки я вчуся лише на власному досвіді.

20. Не переймайтеся моїми «маленькими хворобами», оскільки я можу швидко зрозуміти, що дуже приємно, коли тобі приділяють багато уваги.

21.  Не відмахуйтеся від мене, коли я вас про щось запитую.

22.   Не думайте, що вибачившись переді мною, принизите власну гідність. Чесне визнання своїх помилок викличе у мене дуже теплі почуття до вас.

23.   Ніколи не кажіть, що ви абсолютно безгрішні та ідеальні.

24. Не дозволяйте собі показати, що ваші пе­реживання щось більше, ніж мої. Від цього я ще більше злякаюся. Показуйте мені свою мужність.

25.  Не забувайте, що я не можу існувати без підтримки та розуміння. Але я не повинен нагаду­вати вам про це, чи не так?