Вступ до школи
Цього року тендітні рученята поведе за собою у чарівний світ знань, такий складний і незвіданий, добра і лагідна вчителька - Музиченко Світлана Федорівна. Саме вона буде засівати перші ростки людяності, добра та поваги
- Сонце,вересень, ромашки
- Бант. Косички. Першокласки.
- Два на два. Буквар. Питання.
- В класі перше прибирання.
Для багатьох батьків 6-річних дітей існують певні проблеми: як адаптується дитина у школі, як складуться у неї стосунки з однокласниками, вчителями?
Безсумнівно, ніхто так не знає дитину, як її батьки. Але існує необхідність у науково обґрунтованих знаннях про життя людини. Цим займається наука психологія. Психологи можуть дати відповіді на запитання, що постають перед батьками.
Батьки надають великого значення темпу розвитку дитини, слідкуючи за тим, щоб вона не відставала від ровесників. Це виправдано, якщо у дитини затримка у розвитку. Якщо дитина вчасно не оволоділа найпростішими знаннями, батькам потрібно замислитися та спробувати з'ясувати причини цього. Можливо, справа у неправильному вихованні? Або не враховані особливості нервової чи емоційної травми у минулому? А може, дитині просто нецікаво? У таких випадках можна використовувати спеціальні прийоми, про які ми зараз і поговоримо.
Якщо дитина випереджає у розвитку ровесників, часто батьки припускаються великої помилки: вони впевнені, що їхня дитина буде генієм. У результаті основна увага звертається на темп, а не на можливості дитини на даному етапі розвитку. Її перетворюють у маленький ходячий комп'ютер, «загружаючи» потрібними та непотрібними знаннями.
Психологи вважають, що будь яку якість потрібно розвивати на певному етапі, у свій час. Дуже ранні чи запізні спроби втручання у цей процес можуть порушити складний механізм становлення психіки В цілому, нормальний рівень психологічного та фізичного розвитку дітей - шестирічок дозволяє їм з успіхом займатися систематичною навчальною діяльністю в умовах загальноосвітньої школи. Але доводиться враховувати й те, що вони легко збуджуються швидко стомлюються, емоційні, мають нестійку увагу. Класна форма колективної роботи спричиняє у багатьох дітей психологічні труднощі..
Діти, які ходили до дитячого садка, як правило, більш комунікативні, легше контактують з учителем га однокласниками, вільніше почуваються у колективі, не бояться залишатися в школі без батьків. «Домашні діти», навпаки, гостріше переживають перехід до нового стилю життя. Вони не мають необхідних навичок спілкування та роботи у колективі.
Психологічне напруження посилюється фізичною напругою. Новий режим
життя — режим учня — вимагає більшої працездатності порівняно зі старшою групою дитячого садка. Треба уважно слухати вчителя, не пустувати на уроках, підкорятися певним правилам та розкладу. Деякі «першачки» неадекватно реагують на зміну умов життя: порушується сон, апетит, послаблюється імунітет.
Фізичне та психічне самопочуття шестирічок звичайно стабілізується через півтора-два місяці перебування в школі. Але це відбувається, якщо дорослі враховують стан дітей, діють із урахуванням особливостей вікової психології, включають у роботу специфічні дошкільні форми та методи.
Особливу увагу хочеться звернути на кризу 6—7 років. Багато батьків, напевно помічають, що їхні діти, досягнувши певного віку, раптом стають невпізнанними: була дитина як дитина, а тепер все наперекір, все ніби на зло дорослим. Вона стає нервовою, починає вимагати неможливого і ніякі аргументи не можуть змінити її поведінки. Це криза, якій не можна запобігти. Криза — явище необхідне. Не було б кризи — не було б самого процесу розвитку.
Неправильно думати, що криза неодмінно супроводжується постійним негативізмом. Треба мати на увазі, що тривалість кризи залежить не тільки від індивідуальних особливостей дитини, а й від поведінки дорослих. Спробуйте змінити свій стиль спілкування, дайте маленькій особистості більше самостійності, і все поступово нормалізується. В такому випадку криза піде тільки на користь підростаючій людині, не залишаючи у душі болючих рубців.
Якщо ваша дитина вже стала першокласником, допоможіть їй адаптуватися, враховуючи такі психологічні особливості віку:
♦ у першокласника активно проходить процес розвитку мислення, розвивається «внутрішній план дій» (мислення стає внутрішнім процесом). Батьки повинні допомагати становленню цього процесу. Кожна вправа, кожне завдання повинно аналізуватися з точки зору планування діяльності:
— визначення мети діяльності — «Що ти хочеш робити?»;
— конкретних кроків виконання діяльності — «Що ти будеш робити далі?», «Як ти будеш це робити?»
При цьому першокласника необхідно навчити розмірковувати вголос для відпрацювання послідовних етапів діяльності.
♦ Істотна увага приділяється досягненню дитиною кінцевого результату роботи, оскільки в цьому віці формується «довільність психічних процесів» (увага, уява тощо), тобто психічні процеси стають регульованими, «підкореними» певній меті. Це — одне з найголовніших нововведень психіки дитини у молодшому шкільному віці.
♦ У цьому віці діти хочуть бути просто такими, якими вони є, їм потрібно, щоб їх любили «просто так», а не за «щось» (за те, що гарно виконав домашнє завдання).
♦ Головним засобом впливу на дитину може бути заохочення, а не покарання. При цьому успіхи дитини можна порівнювати з її власними конкретними досягненнями. «Ти сьогодні краще виконав завдання, ніж учора, а завтра виконаєш його ще краще. Молодець!»
♦ Значну увагу треба приділяти створенню умов для прояву рухової активності дитини, оскільки в цьому віці вона дуже висока. У школі ця активність стримується, дитина докладає чимало зусиль, аби не рухатися один урок, не кажучи вже про чотири-п'ять. А вдома після уроків дітям треба дати можливість побігати, пострибати, скільки їм хочеться.
· Частіше розмовляйте у присутності дитини про школу, шкільне життя. Спрямовуйте дитину на серйозне ставлення до навчання.
· Не приховуйте труднощів, які чекають малюка у школі., але формуйте у нього впевненість у їх подоланні.
· Частіше звертайте увагу дитини на зовнішній вигляд, хороші вчинки школярів.
· Навчить сина чи доньку найпростіших навичок самообслуговування.
· Привчіть дитину лягати спати та вставати у певний час (лягати не пізніше 9-ої години вечора, вставати о 7-й годині ранку).
· Заохочуйте малюка до малювання олівцями, письма ручкою (написання паличок, кружечків, трикутників, квадратиків).
· Прищеплюйте дитині дбайливе ставлення до книжок, олівців, зошитів, фломастерів. Навчіть їх правильно гортати сторінки.
· Не стримуйте інтерес до навчання. Заохочуйте малюка до набуття знань, обміну враженнями від почутого, побаченого.
· У будь-якій конфліктній ситуації не принижуйте гідності дитини, прагніть заохотити її до самовдосконалення.
· Завжди прагніть підтримувати вихователя, вчителя, не критикуйте його в присутності дитини.
· Вранці будіть дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте образливих слів.
· Не відправляйте дитину до школи без сніданку: у школі вона багато працює і витрачає сили.
· Збираючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів, без зауважень: «Дивись, поводься гарно!», «Щоб не було поганих оцінок!».
· Забудьте вислів: «Яку оцінку ти сьогодні отримав?». Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитися (згадайте, як Вам важко після робочого дня). Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитися, вислухайте її.
· Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, нехай заспокоїться, тоді вона сама розповість.
· Зауваження вчителя вислухайте не в присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте влаштовувати сварку. Говоріть з дитиною спокійно.
· У спілкуванні з дитиною не вживайте умовностей: «Якщо ти добре витимешся, то …». Часом ставлячи заважкі умови, Ви можете опинитися у складній ситуації.
· Завжди будьте уважними до стану здоров’я дитини, коли її щось турбує. Найчастіше – це об’єктивні показники втоми чи перевантаження.
· Пам’ятайте, що навіть діти люблять казки, особливо перед сном, або пісню, лагідні слова. Не лінуйтесь зробити це для них. Це їх заспокоїть, зніме денне напруження, допоможе спокійно заснути й відпочити. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі. Завтра новий робочий день, і дитина повинна бути готовою до нього. Ваша доброзичливість допоможе їй у цьому.
· У сім’ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі питання щодо виховання дитини вирішуйте без неї.
Можливо, запропонований «Меморандум» викличе у Вас посмішку, але, без сумніву, змусить подивитись інакше на своїх дітей і, можливо змінити своє ставлення до них.
1. Не зламайте мене. Я абсолютно точно знаю, що я не повинен мати все те, чого я прошу. Я тільки перевіряю вас.
2. Не бійтеся бути твердими й рішучими зі мною. Мені це подобається, оскільки тоді я знаю, як далеко зайшов.
3. Не застосовуйте до мене силу. Це переконає мене, що силою можна вирішити все. Я швидше відгукнуся, якщо мене просто поведуть за собою.
4. Не будьте непослідовними. Це заплутує мене, я можу відмовитися навіть від того, що гарно знаю та вмію робити.
5. Не давайте зайвих обіцянок, якщо ви не можете їх виконати. Я можу втратити довіру до вас.
6. Ніколи не піддавайтеся на мої провокації, коли я кажу або роблю щось для того, щоб засмутити вас. Інакше я й надалі буду намагатися здобувати такі «перемоги».
7. Не дуже засмучуйтеся, коли я кажу «Я ненавиджу тебе». Я не маю на увазі саме це, але хочу, щоб ви відчули себе винними за те, що зробили мені зле.
8. Ніколи не змушуйте мене відчути себе маленьким. Я обов'язково зреагую та буду виставляти себе «великою цяцею».
9. Не акцентуйте увагу на моїх «поганих звичках». Це тільки надихне мене продовжувати робити саме так.
10. Не робіть зауважень у присутності чужих людей. Я краще зрозумію вас, коли ви спокійно поговорите зі мною віч-на-віч.
11. Не обговорюйте мою поведінку, коли конфлікт у розпалі. З багатьох причин я не дуже добре вас зрозумію. Абсолютно правильно вимагати від мене нормальної поведінки, але давайте поговоримо про це пізніше.
12. Ніколи не робіть за мене те, що я можу зробити сам. Це примушує мене відчувати себе маленьким і я продовжуватиму використовувати вашу допомогу.
13. Не намагайтеся постійно повчати мене. Ви б самі здивувались, якби дізналися, що я знаю, що гарно, а що — погано.
14. Не будьте дуже вимогливими. Якщо ви будете поводитися так, я буду змушений захищатися і не слухатимусь вас.
15. Не змушуйте мене відчути, що мої помилки є моїми гріхами. Я повинен навчитися помилятися, оскільки без цього нічого у житті не буває.
16. Не вимагайте від мене пояснень моєї поганої поведінки, оскільки я дійсно не знаю, чому вчинив саме так.
17. Не перевіряйте постійно мою чесність, оскільки я можу злякатись і швидко навчусь брехати.
18. Не забувайте, що я часто експериментую і роблю це із задоволенням. Так я вчусь, тому треба змиритися з цим.
19. Не захищайте мене від обставин, оскільки я вчуся лише на власному досвіді.
20. Не переймайтеся моїми «маленькими хворобами», оскільки я можу швидко зрозуміти, що дуже приємно, коли тобі приділяють багато уваги.
21. Не відмахуйтеся від мене, коли я вас про щось запитую.
22. Не думайте, що вибачившись переді мною, принизите власну гідність. Чесне визнання своїх помилок викличе у мене дуже теплі почуття до вас.
23. Ніколи не кажіть, що ви абсолютно безгрішні та ідеальні.
24. Не дозволяйте собі показати, що ваші переживання щось більше, ніж мої. Від цього я ще більше злякаюся. Показуйте мені свою мужність.
25. Не забувайте, що я не можу існувати без підтримки та розуміння. Але я не повинен нагадувати вам про це, чи не так?